Вона сиділа на ганку свого напівзруйнованого будинку, її очі, мов два темні озера, дивилися на безкраї поля, колись зелені та квітучі, а тепер чорні та випалені. Її звали Марта, і війна перетворила життя жінки на попіл.

Вона пам’ятала день, коли все змінилося. День, коли ворожі снаряди впали на її село та забрали життя чоловіка. День, коли вона втратила все, що їй було дорого.

Я познайомилася з пані Мартою восени 2022 року, коли з командою волонтерів відвідала одне з деокупованих сіл на Запорізькому напрямку. Тоді їй пообіцяли відремонтувати житло до морозів, адже пані Марта не хотіла їхати. Це був її дім, її земля, її життя. Вона жила тут все своє життя, і тут вона хотіла померти.

На початку зими наша команда знову опинилася в цьому селі. Там я і дізналася, що після трагічної втрати чоловіка, Марта стала справжнім серцем свого села. Вона ініціювала збір коштів для відновлення водопостачання, зібравши достатньо грошей не тільки для власного села, а й для сусідніх громад. Тож я вирішила поцікавитися в жінки, як їй це вдалося.

Софія: Доброго дня, пані Марта! Розкажіть, як ви пережили окупацію та чому вирішили збирати кошти на відновлення водопостачання?

Марта: Доброго дня. Окупація була дуже важким часом для мене та моєї родини. Ми жили в страху та постійній небезпеці. Коли ворог обстріляв наше село, загинув мій чоловік. Це був жахливий біль, але я знала, що мушу бути сильною заради свого сина. Я йому потрібна. 

Коли ЗСУ звільнили наше село, ми дуже раділи. Але щастя швидко змінилася розчаруванням, коли ми усвідомили, якої шкоди завдав ворог. Серед найгіршого — зруйновані будівлі. Але з цим допомогли волонтери, хоч так-сяк підготувати будинки до зими. А от водопостачання було зруйноване, електрики після деокупації теж не було. Люди не мали доступу до води, ну не пити ж воду з озера. Тоді я вирішила, що маю щось зробити. До того ж я не могла сидіти склавши руки. 

Софія: А чому питанням доступу до води займалися звичайні мешканці села? Місцева влада не зайнялася цією проблемою?

Марта: Насправді воду нам привозили. Два рази в тиждень приїжджали цистерни з питною та технічною водою. Але людям доводилося економити.То навіть дощову воду збирали, бо потрібно і посуд помити і речі випрати, а ще худобу напоїти. Ми ж живемо з домашнього господарства. Але зима наближалася, тож потрібно було швидко діяти. 

Софія: Як вам вдалося організувати такий масштабний збір коштів? 

Марта: Насправді я сама не знаю як так вийшло. Я й не сподівалася, що все так закрутиться. Коли після деокупації стали відомі всі наслідки, то мені захотілося щось зробити для свого села. Мій покійний чоловік працював в місцевому водоканалі, тож від його колег я дізналася наскільки складна ситуація з водопостачанням. Через нестачу коштів відновити подачу воду могли б тільки весною. Але зима наближалася, а багато людей не бажали виїжджати, а дехто навіть повернувся. Тож ми з людьми порадилися, і вирішили, що потрібно щось робити, щоб відновити подачу води до зими. Жителі нашого села в більшості пенсіонери, та ще і після окупації, тож грошей не було. Але в багатьох то родичі, то знайомі. От ми і почали потроху збирати. Тоді мета здавалася недосяжною.Але я написала про нашу ситуацію в соціальних мережах. Інформацію почали поширювати місцевими сайтами, тож люди з усієї України почали надсилати нам гроші.

Софія: Скільки коштів вам вдалося зібрати?

Марта: Завдяки небайдужим людям нам вдалося зібрати понад сімсот тисяч гривень. Цих коштів вистачило не лише на ремонт насосної системи та відновлення пошкоджених ділянок трубопроводу в нашому селі, а й на буріння свердловини в сусідній громаді, де ситуація була ще складнішою ніж у нас. допомогу сусіднім громадам. Цього вистачило не лише на свердловину, але й на труби і помпи. 

Софія: Що для вас означає те, що вам вдалося допомогти людям?

Марта: Для мене це велика честь. Я щаслива, що змогла зробити свій внесок у відновлення нашого життя. 

Софія: Які ваші плани на майбутнє?

Марта: Я хочу продовжувати допомагати людям. Я вірю, що разом ми зможемо відновити нашу країну та зробити її ще кращою. Сподіваюся, що деокупованих населених пунктів ставатиме все більше, я готова всім допомогти, аби лише швидше перемога. 

Софія: Дякую вам за вашу відвертіть та цікаву розповідь.

Марта: Вам дякую.